Стало настільки тихо, що чути було, як брязкає зброя в охорони і дме вітер між вежами. Усі дивилися спантеличено, приголомшено, вражено зі здивуванням на Діану, наче вона на їхніх очах спустилася з неба і вразила ненависного їм Маїна. Хоча, за великим рахунком, так воно й було, тільки на інтелектуальному рівні. 
      Діетарх тримав третій аркуш із загадкою і відповіддю в руці, і не поспішав передавати глядачам для перевірки.

      Почулися крики з натовпу: "Відповідь! Покажіть усім Вічний папір із відповіддю!" 
      Розпорядник турніру не ворушився. 
      Натовп став підпирати сцену і вона заскрипіла. Навіть охорона від такого натиску глядачів не наважувалася втручатися. Маїн зрозумів: ось він, той момент, якого він завжди боявся - владу він навіть не втрачав, а вона практично вже була втрачена. І, якщо він буде не згодний і спиратиметься зміні влади, то цей натовп, вимагаючи правосуддя, законності та справедливості, все одно розчавить його і знищить. Одного він ніяк не міг зрозуміти, як дитина змогла відповісти правильно на запитання, де не кожен дорослий впорався б? Це ж дитина!? 
      І ось тут, він вирішив скористатися ще одним шансом, який приготував саме для такого випадку, коли щось могло піти не так... Завжди турнір-поєдинок проходив швидко і не потрібно було застосовувати радикальні заходи. Цей шанс для Маїна не давав стовідсоткової перемоги, але спробувати втримати владу хотілося будь-якими методами. 
      Маїн схопився з трону, забрав аркуш із третьою загадкою і відповіддю в Діетарха, підійшов до краю сцени і всі почули таке: "На третю загадку відповідь було дано правильну - це відлуння. Я завжди за чесне проходження турніру. Але, так само всім відомо, що у мене є право Правителя - це поставити ще одну загадку або питання. Додатково, від себе особисто". 
      Натовп мовчав - це було справді так. 
      "Хочу сьогодні скористатися цим правом, - продовжив він, - і поставити останнє вирішальне найважливіше питання Діані. Воно справді стосується кожного: у когось цього багато, а в когось мало. Зараз дізнаємося. Мешканці Нижнього рівня завжди кажуть, що Правителя за його вчинки народ має любити, то я пропоную дізнатися, в кого Сили любові від ближніх більше - у мене чи в Діани?" 
      Маїн звернувся до величезної кількості своєї свити та охорони: "Згадайте, скільки грошей я вам давав, даю і ще ви отримаєте, якщо залишуся Правителем Нижнього рівня. Кого з нас більше люблять у житті, мене чи Діану - нам допоможе виміряти і визначити Чаша істини".

      Маїн взяв Чашу двома руками, і кількість любові, яку відчували до нього, почала притягуватися і надходити в Чашу істини. Здебільшого, енергія сили любові приходила не з боку народу, а свити й охорони. Це були примусові думки про Маїна, що вони його люблять і вдячні за гроші, які він їм платить. Наближених і охорони з боку Маїна Першого було дуже багато. 
      Поступово, Чаша істини почала змінювати колір: спочатку вона була білосніжна, потім трохи бежева, рожева і з червоним відтінком. Зміни завершилися, коли Чаша стала не яскрава, але з досить вираженим червоним кольором.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
      Відчуття страху й паніки миттєво накотилося на присутніх. Слухаючи відповіді Діани на загадки, надія й очікування перемоги окриляло й підтримувало всіх, а в душі кожного жителя ще жевріла віра в те, що життя нарешті зміниться на краще, а бажане зрештою втілиться в реальність, і це станеться сьогодні. Здійснюватимуться великі зміни в управлінні Нижнім рівнем і Маїн покине трон влади. 
      Але побачивши Чашу істини в його руках практично заповнену Енергією Любові, Годекамом поповзли неспокійні розмови: "Це наша поразка. Знову Маїн диявольськи хитро обдурив усіх жителів. Він привів військових і охорону, яким платить гроші, а їх надто велика чисельність і Чаша все одно наповнилася. Так, вона не повна до країв, але Діана не має серед присутніх тут такої кількості тих, хто її любить, щоб її Чаша істини ввібрала Енергію Любові настільки більшої сили, що змогла б перекрити величину Маїна". 
      Маїн недбало глянув на всіх присутніх жителів і схвально й задоволено подивився на свою свиту: "Може, немає сенсу продовжувати? Зрозуміло ж, що саме мене як Правителя люблять всі жителі", - радісно промовив він. 
      У цей момент, несподівано для всіх, зробивши крок і вийшовши вперед, де його зможуть побачити всі на Годекані, гучно сказав тато Смарти: "Якщо Маїн позиціонує себе як чесний і справедливий правитель - то давайте й діятимемо чесно і справедливо! Діано, візьми Чашу істини в руки. Продовжимо!" 
      Діетарх узяв у Маїна Чашу і поставив назад на п'єдестал. І вона відразу знову стала чисто білого кольору. Діана підійшла й акуратно піднявши її, взяла в руки. Повернулася обличчям до Центральної площі й простягнула перед собою, тримаючи її у висячому положенні. Вона чула підбадьорливі вигуки з натовпу, що її підтримують, і, що вона не одна, і всі за неї переживають, що всі подумки, як можуть, думають про неї. І думки ці про симпатію до неї, захоплення, про бажання й надію разом із нею перемогти Маїна, про подяку й вдячність, що вона намагається допомогти жителям Нижнього рівня і багато-багато ще... 
Усе це було добре, але не те, зовсім не те почуття, якого Діана зараз дуже сильно потребувала. 
      Вона зустрічалася поглядом із різними людьми і залежно від того, наскільки кожен із нею готовий був поділитися з нею Енергією любові - Чаша змінювала колір, стаючи яскравішою. Вона переливалася різними відтінками бежевого і рожевого, але, переходу з вогненно-помаранчевого в червоний колір не відбулося. Метаморфози припинилися. 
      Маїн встав із трону і впевнено оголосив: "Результат зрозумілий усім. Моя Чаша істини повніша, ніж у Діани. Я виграв! Ось і все". 
      "Ні, не все! - дуже гучний крик змусив усіх обернутися до головного входу в Ескоріал, - у мене не було можливості підійти ближче. Розійдіться, дайте ж пройти!" 
      До сцени протискувався між жителями міста, що щільно стояли, молодий чоловік. 

      Він піднявся на сцену, став навпроти Діани і, дивлячись прямо їй в очі, тихо сказав: "Привіт. Тільки не втрать свідомість, ми нещодавно бачилися, і підморгнув. Мені треба було залишитися з Лексі та Лотою вдома, і я трохи запізнилася". 
      Діана втратила дар мови. Думки, запитання, здогадки все змішалося в голові: "Ігор? Як він тут опинився? І, до чого тут Лексі та Лота? Коли це ми з ним нещодавно бачилися? І чому "запізнилася"?" 
      Діана подумала, що від нервів і хвилювання, вона божеволіє. У неї десь були сумніви, що це не може бути Ігор, хоча очі бачили протилежне. 

      "Але, тоді хто це?" - гублячись у здогадках подумала вона. 
      "Я не часто кажу, це тобі, - почула Діана, - але спершу я не могла сказати так, щоб ти почула мене, тобто, не могла зовсім, а потім начебто й так усе було зрозуміло. Але, раз так зараз склалися обставини, що потрібно, а головне, тому що це так і є насправді, я хочу сказати тобі, що ти найкраща Ма у світі, і я кохаю тебе сильно-сильно!"

      Діана ледве ворушачи губами перепитала: "Ма?!" 
      Але почула далі: "Я так вдячна долі, що тоді в Житомирі ти обрала саме мене. Я кохаю тебе віддано і щиро, завжди оберігатиму і захищатиму. Моє зізнання йде з глибини мого маленького, але насправді величезного серця. І я ще раз хочу сказати, що ти найкраща Ма і я дуже, дуже, дуже, дуже, нескінченно дуже люблю тебе!" 
      З усіх боків летіли запитання: "А хто такий Житомир? Чому хлопець говорить про себе, як про дівчину? І взагалі, він хто? Хто-небудь знає його?" 
      Діана, слухаючи такі щирі, душевні й сердечні слова, відчувала руками, як Чаша істини не те, щоб нагрілася, а стала гарячою, змінивши колір із вогненно-помаранчевого на пурпурово-червоний, потім на багряно-пурпуровий, а потім - на багряно-пунцовий, і, коли виявився Алізариновий червоний, - найвищий ступінь цього кольору, Чаша істини розсипалася в руках і розлетілася в повітрі пурпуровими пухирцями, які, торкаючись, огортали ніжністю, спокоєм, умиротворенням, з'являлося почуття глибокої прив'язаності до своїх близьких та захищеності. І не хотілося, щоб ці емоції зникали. 
      Цієї Енергії любові було так багато, що легко вистачало на всіх! 
      Охорона завмерла, розуміючи, що Маїн програв.

      На авансцену вийшов Сеунч, підійшов до Діетарха, без жодного опору з його боку забрав Карбовану Палицю, нагорі якої, як завжди, випромінюючи сліпучі відблиски в різні боки, перебував Алмаз-вода - символ свободи й волі, сили духу та виконання бажання.