"Так, - погодився він. - І як письменник я можу це бачити".

      "А якщо людина потрапить зі свого світу в інший, там, де вона вже є, її буде двоє?" - здивовано запитала вона.

      "Її образ залишиться і в світі, звідки людина потрапила. Але паралельні світи ніколи не перетинаються. Простіше кажучи: якщо ти вдруге потрапляєш у світ, де твій образ уже є, то той, що існує, зникне і ти за себе продовжиш жити далі. Ви ніколи не зустрінетеся. Це абсолютно точно. Великий Світ так влаштований. Він незбагненний, досконалий і непідвладний розуму", - відповів жрець.

      Діана задумалася: "Так, ще раз! Коли я повернуся додому, то мій образ тут, у цих світах, продовжуватиме існувати паралельно зі мною. Правильно? Я буду і тут і там?"

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

      "Правильно, - сказав Тадібей. - Для дитини ти занадто допитлива. Запитання ставиш як доросла".

      Діана мовчки подивилася на жерця і подумала: "Як часто я це від усіх чую".

      "Прийшли", - сказав він.

      Коли вони зайшли в зал і побачили Барчин, від емоцій у Діани вирвалося: "Ух!"

      На Владичиці було інше вбрання: розкішна сукня з тонкого атласу кольору слонової кістки до підлоги, ледь помітні бретельки та глибоке декольте. Лаконічно, елегантно і спокусливо водночас.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

 

      Жрець опустив голову і вимовив: "Моя Володарко, ви, як завжди, чарівні й прекрасні подібно до яскравої зірки".

      Вона схвально прихильно посміхнулася: "А ти, Тадібей, як завжди делікатний і ввічливий".

      Діана, тримаючи Берту на руках, присіла на шикарний диван, і жрець продовжив звертаючись до Владичиці: "Пассифлора була рада зустріти світлих людей".

      Барчин зі схваленням кивнула головою і доброзичливо подивилася на Діану: "Я завжди знала, що в мого брата Барча в друзях можуть бути тільки світлі люди, - а Тадібею сказала, - ми слухаємо тебе".

      Жрець шанобливо вклонився і продовжив: "Стан справ такий: Діана і Берта прибули з Нижнього рівня сюди, до Середнього, щоб ми за допомогою Алмаз-води і чарівної квітки Пассифлори допомогли повернутися їм додому, в Сонячний світ. Але, так сталося, що Берта потрапила в біду, а допомогти їй можна так само тільки за його допомогою. Проблема в тому, що в нас лише один Алмаз-вода і на виконання однієї дії знадобиться вся його внутрішня енергія, тобто доведеться обирати: або повернутися додому Діані самій, або допомогти Берті прокинутися від світу Сновидінь. Здійсненне тільки одне бажання".

      Барчин підійшла до Діани з Бертою і присіла поруч із ними. Дивлячись прямо в очі Діані, сказала: "Вибирай, Берта повертається до тебе, але ви залишитеся тут, або ти можеш залишити Берту нам, у неї буде належний догляд і наша увага, але ти повернешся додому одна".

      Діана відчувала, як сльози починають застилати очі: "Але ж я можу повернутися з Бертеною додому, навіть, якщо вона залишиться в такому стані?"

      "Ні, - втрутився жрець, - перехід можливий тільки для тих, хто повністю присутній в одному світі, а Берта: одна її половина з нами, а друга у світі Сновидінь і спокою".

      Діана опустивши голову мовчала. Кажуть, що сльози - це мова душі, а її душа в цей момент розривалася на частини та кричала від нестерпного й безвихідного відчаю. Сльози капали на лапку Бертьоньки. Думки в голові ніяк не збиралися в одне ціле. Паніки і страху не було, але розгубленість, сум'яття, безпорадність і почуття безсилля щось змінити навалилися своєю неймовірно важкою вагою.

      "Булка, Булка, - думала Діана, - що ти наробила? Ось, твоє хапання зі столу без дозволу до чого призвело, - а вголос сказала, - Бертинку я не залишу, але й тут залишитися ніяк не можу. У моєму світі в мене багато близьких і рідних людей, які люблять мене, і яких люблю я. Прошу вас, подумайте, може, все-таки є ще якийсь спосіб, щоб мені разом із Бертою повернутися додому?"

      Жрець почав протяжно, ніби сумніваючись у тому, що Діана погодиться:                "Існує ще один спосіб..., - він подивився на Барчин, - точніше, раніше був, але у зв'язку з ускладненнями, що сталися після зсуву між умовними повітряними рівнями, це стало неможливим, змінилися параметри зони переходу з Водного світу у Світ Повітря. Кисень надходить до нас тільки з однієї точки. І нам ще пощастило, що під час перелому зони там заплуталися водорості. Зараз тільки від них по судинно-волокнистих пучках надходить повітря на Середній рівень. Порушився кисневий обмін. Якщо цей пролом зімкнеться - Водний світ загине. Так ось, раніше, через цю зону проходив портал переходу із Середнього рівня у Верхній".

      "А що, не можна піднятися на дефенсі вгору цими водоростями? - запитала Діана. - Виходить, що сам-то портал не закритий, тоді в чому проблема?"

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

      "Проблема в тому, що чим вище піднімаєтеся, тим більша температура. Наближаючись до середини пролому стає зовсім нестерпно спекотно, а ще вище і говорити нема про що. Висока температура перекриває прохід до порталу й узагалі не дає можливості дізнатися, що там сталося, а тим паче виправити це. Від великої спеки водорості гинуть, - збентежено пояснював Тадибей. - Вони й так уже з кожним днем виробляють дедалі менше й менше чистого повітря. Спека у верхніх шарах вбиває їх".

      "Так це мені з Бертьоною не здалося, що в повітрі присутня не чіткість ліній, такий легкий серпанок, коли дивишся вдалину, - сказала Діана, згадуючи перші хвилини перебування у Водному світі. - Берта одразу це помітила, але я подумала, що це втома від перельоту, що їй здалося і очі скоро звикнуть".

      Діана вийшла на широку терасу, над якою звисали тісно переплетені грона червоного корала. Звідси добре було видно, що чим вище, тим сильніше розпливалася лінія огляду по горизонту. Нечітка туманно-мглиста хмара зависла високо вгорі, а з неї повільно падали донизу дрібний густий пил і розпечений пісок, який поки ще падаючи на поверхню встигав охолонути. Якби навколо була пустеля, то виглядало б усе, як після піщаної бурі: суцільний серпанок і погана видимість. Але в тому-то й річ, що вся поверхня була в буйній рослинності, і тільки суцільна щільна пелена, що осідала з брудно- тьмяної хмари, дедалі більше засмічувала цей зелений достаток. Діана помітила, що стало набагато спекотніше і душно. Водний світ гинув швидше, ніж здавалося спочатку. Вона повернулася в зал, не знаючи, що тепер робити, присіла біля малятка, гладила його по голові й мовчала. Раптом її рука зачепилася за щось на шиї Бертени. Вона опустила очі й побачила дві тоненькі ниточки намиста: жовте й блакитне - подарунок Бертьонці від Лексі та Лоти з Нижнього рівня.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

      "Знаю! - торжествуюче вигукнула Діана, - і подивилася на Барчин. - Я знаю, як треба вчинити, і що для цього знадобиться! Ми врятуємо Водний світ, відкриємо портал і зможемо дістатися до Верхнього рівня, а звідти повернемося додому".

      "Розповідай, - сказала Барчин. - Якщо потрібна наша допомога - ми готові".

      "Перше, що треба зробити, скориставшись силою Алмаз-вода, допомогти повернутися Бертьоні до нас зі світу Сновидінь. Бачите в неї на шиї дві нитки перлин: жовта і блакитна? Піднявшись на самий верх і скориставшись блакитною, щоб знизити жар навколо себе, ми зможемо дізнатися, що насправді заважає вирівняти температурний режим, необхідний для Водного світу, і як можна все виправити".

      Тадібей вислухавши Діану сказав: "Я хотів би ще раз нагадати тобі, що, як я говорив раніше, є ймовірність того, що зі Світу Повітря ти і малятко зможете повернутися додому. Так було раніше. Але, я не знаю, що відбувається там зараз, на самому Верхньому рівні. А, якщо, через зсув між умовними повітряними рівнями це тепер стало неможливим? Раптом, портал закритий? Може так вийде, що зараз ми використовуємо силу Алмаз-вода для Берти, а ви, потрапивши у Світ Повітря, не зможете звідти повернутися додому. Тоді ви назавжди залишитеся там. Ти впевнена, що зараз хочеш силу Алмаз-вода застосувати для Берти, а не хоча б самій повернутися у свій Сонячний світ? Ти сильно ризикуєш".

      "Я вже сказала, що ні, - відповіла Діана. - Якщо є хоч якийсь шанс допомогти Бертьоньці і, ще повернутися разом додому - я спробую ним скористатися. Давайте будемо вирішувати проблеми в міру їх надходження. Отже, зараз головне - це Бертьона".

      "Розумні й мудрі слова, - сказав жрець, - що ж, тоді нам треба повернутися до чарівної Пассифлори. Ти готова?"

      "Так", - упевнено відповіла Діана.

      Барчин підійшла до Берти, яка лежала на дивані і тихенько сопіла, провела рукою по спинці: "Крихітко, я з нетерпінням буду вас тут чекати".

      Жрець і Діана вклонилися Барчин і пішли назад звичним вже шляхом до чарівної квітки по допомогу.

      Коли вони зайшли, то перше, що побачили - око Пассифлори було відкрите й вона впритул дивилася на них: "Я знала, що ви повернетеся і чекала на вас. Ну що ж, вибір зроблено, рішення прийнято. Тоді почнемо?"

      Зелене море з листя розступилося перед Діаною з Бертою і Тадібеєм. Вони підійшли ближче до самої квітки. Діана переклала Берту на невелику кам'яну піднесеність і залишила Алмаз-воду в її узголів'я. Тієї ж миті кам'яна височина навколо нього почала плавитись і Алмаз-вода плавно занурюючись зник у ній. Після цього все навколо почало рухатися: листя перевернулося донизу, а повітря навколо височини, на якій лежала Берта, почало обертатися по колу проти годинникової стрілки, дедалі сильніше й сильніше нагадуючи собою невелике торнадо.

      Жрець тихо сказав Діані: "У такому зворотному обертанні, відрізок часу, що пройшов для Берти в несвідомості, зникне і вона повернеться до нас. Для неї час відсутності без нас здасться однією миттю.