Боцман вагався.

      Тоді, щоб швидше його переконати піти, Діана сказала: "Поки вас не буде, спробую напій. Впевнена, він мені сподобається, а коли повернетеся, розповім про своє враження, - після цього вона сіла на розкішний диван і поставила перед собою келих і глечик з іскристим різнокольоровим напоєм. - Треба поквапитися, здається я забула закрити дефенс", - схвильовано додала вона.

      "Добре. Відпочивай. Я сходжу по нього", - прямуючи до виходу відповів Сойлер.

      Підійшовши до дверей, він зупинився і пильно подивився на Діану.

      Діана не дивилася, як він виходить, їй здавалося, якщо вони зустрінуться поглядом, боцман усе зрозуміє і закриє двері. Сойлер вийшов і швидко пішов угору дорогою.

      Діана взяла в руки голову малятка: "Бертьоно, ти спиш? Бертено! Не лякай мене, прокидайся!"

      Але вона не ворушилася. Діана відчувала, що втрачає самовладання і в неї починається паніка. Спробувавши себе заспокоїти й взяти в руки, вона нахилилася і почула рівне дихання Берти. Це трохи її заспокоїло. Часу зовсім не було. Їхній дефенс був не далеко. Боцман уже скоро мав повернутися.

Діана взяла на руки Берту і вибігла з корчми. Манта вже була біля входу.

      Діана обережно поклала Берту на спину Манті і, почала сама підійматися, як почула крик Сойлера: "Тисяча чортів! Розрази мене грім! Стійте!!! Негайно стійте або буде погано! Щоб мені вдавитися отруйною медузою! Клянуся, я зловлю вас! Зжери мене акула! Ми ще зустрінемося!"

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

      Головні плавники Манти, розташовані по краях рота, скрутилися в трубочку і стали схожими на роги.

      Діана, не встигнувши залізти до Берти, схопилася за найближчий із цих плавців і крикнула: "Злітай! Йдемо! Швидше! Швидше!"

      Манта як величезний птах, накритий чорним плащем, легко змахуючи плавниками, немов крилами, злетіла вгору. І, немов ширяючи в повітрі, почала віддалятися все далі й далі, залишаючи за собою крики розлюченого боцмана.

      Летіли вони довго. Почало темніти. Завдяки невеликому світловому виросту на голові Манти, схожому на ліхтар, навколо було досить світло, щоб бачити хоча б найближчий навколишній світ.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

      Діана все ще була під враженням від природи і способу життя Нижнього рівня. Перебуваючи там, їй здавалося, що ще більше здивувати незвичністю навколишнього світу складно. Але опинившись на Середньому рівні зрозуміла, що прекрасна дивовижна пишність природи Водяного світу зовсім не поступається красі Нижнього рівня, а в чомусь навіть перевершує. Природа підводного світу вражала своєю неповторністю, різноманітністю форм і красою, побачене залишалося в пам'яті. Навколо була справжня казка з печер, квітів і прозорих, як скло, рослин, що плавно розгойдуються з одного боку в інший. Кількість кольорів і відтінків захоплювала.

      Діана побачила, як на одній рослині розташовано безліч гнучких, наче довгі стрічки, гілок з абсолютно різними кольорами: на одній червоного відтінку, на іншій - коричнево-жовті, на третій - рожеві з синьою серединкою. Але при погойдуванні ці квіти змінюють забарвлення, стаючи ще яскравішими і насиченішими, а потім навпаки, бліднуть і втрачають свій колір. Справжнє диво!

      Важко повірити, що повз пропливають, а не пролітають різного виду рибки. Вигинаючи своє тіло, вони рухаються легко і граціозно махаючи плавниками як крилами, витончено і плавно переміщаючись з боку в бік. Іноді швидко прискорюючись, щоб зловити свою здобич, або повільно плисти, насолоджуючись навколишньою красою. Їхні рухи нагадують музику, яку вони виконують своїм тілом. Не дивно, що Діана, не придивившись до них уважніше, подумала, що це птахи.

      Манта пропливала над безліччю глибоких западин, відгалужень і ущелин, з темної глибини яких піднімався вгору густий ліс із водоростей, навколо гнучких стовбурів яких розташовувалося величезне червоно-зелене кругле листя-кулі. Воно було порожнистим і в ньому жили чорні й білі устриці, строкаті равлики та інші жителі Водного світу. Зверху все це було схоже на маленьке містечко.

Уся поверхня дна була вкрита дрібними ссавцями і рідкісними видами мечохвостів, морськими їжаками, а ще плавали стародавні небачені риби, що живуть у безодні на дні і, можливо, не збереглися ще десь, а тільки тут.

А якби легка пелена навколо не заважала на все це дивитися, то пишність і барвистість природи виглядала б набагато свіжішою і яскравішою. Все-таки Берті не здалося тоді, що немає чіткої видимості. Так і є, ледь помітний серпанок...

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

 

      Усе це було красиво й цікаво, але на руках у Діани, уткнувшись носом у бік, тихо посопуючи, лежала Берта. Не вистачало її зморшкувато незадоволеного носика або смішних зауважень. Діана була згодна чути й бачити все це одразу, аби тільки Бертьоночка прийшла до тями! Навіть бажання швидше повернутися додому, відійшло кудись на другий план. У цей момент вона хотіла тільки одного, щоб Бертена прокинулася і з нею все було добре.

      Вдалині з'явилася ледь помітна світла пляма і Манта попрямувала туди. В одну мить навколо стало світло як вдень. Перед ними з темної глибини в усій своїй пишноті й багатстві з'явився палац Правителя Водного світу Середнього рівня.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

      Він розкинувся на вершині пагорба і був не просто розкішний, він заворожував одним тільки виглядом. Тут було все: величність і неприступність, краса і граціозність будови, суворість і романтичність, здавалося, він оповитий легендами і таємницями. Білосніжні вежі та стіни виростали з густих заростей рослинності всіх забарвлень підводного світу на чудовому тлі долини, яка розкинулася, всипаної прозорими кристалами. Наче все навколо було в алмазах: виблискувало, іскрилося, сліпуче переливаючись. А перед палацом розташовувався в помпезному стилі палацово-парковий ансамбль, що складався з безлічі коралових рифів і товстого шару піску, а сильні підводні течії створили ілюзію водоспаду: наче падають води океану з висоти в безодню. Створюється фантастичне видовище!

      Головні золоті ворота, про які говорила Манта, справді виявилися золотими, а зверху всією поверхнею йшов візерунок, вирізаний витонченим різьбленням із червоного корала. Манта опустилася недалеко від них.

      "Ну що? - сказала вона. - Небезпека минула. Будемо прощатися? Думаю, що з малюком буде все добре. Головне - вона жива. Сподіваюся, вам зможуть допомогти. І, знаєш, - вже якось трохи зніяковіло додала Манта, - ви не судіть про наш світ за вчинками боцмана. У нас справді заведено допомагати тим, хто цього потребує, навіть якщо вони про це не просять, але видно, що вони цього потребують. Це закон Водного світу. Сойлер же з іншого. Можливо, його світ набагато жорстокіший і там зовсім немає нічого хорошого. Хоча, я думаю, що хороше є скрізь, але кожен бачить те, що хоче побачити. Тому такі вчинки з боку боцмана, як обдурити і заподіяти кому-небудь шкоду, для нього це нормально. Він так живе. Він завжди так жив. Такий спосіб життя у світі звідки він прибув".

      Манта не знала, що Діана, Берта і Сойлер з одного Сонячного світу.