"Знаєте що, - знайшлася Бертьона, - на таку кількість запитань ми не підписувалися. Ви й так уже багато знаєте про нас. А ми тільки, що ви є боцманом трищоглового флагманського корабля "Санта-Марія". У якому році це було і як ви опинилися тут, вижили і продовжуєте жити? Ви теж у фальшкостюмі? І, де ви його взяли, якщо він не продається? Як бачите, ми теж уміємо ставити запитання. Розкажіть, розкажіть нам цікаво, - і Берта подивилася на Діану, - правильно?"

      "Взагалі-то, так, - погодилася Діана, - тепер Сойлер ваша черга..."

      Боцман обперся на спинку сидіння, сів зручніше і почав свою розповідь: "Як я вже сказав, я був боцманом на флагманському кораблі "Санта-Марія". Точніше, це була трищоглова каракка, велике вітрильне судно, яке було дуже поширеним у Європі. Вона вирізнялася винятково гарною морехідністю на ті часи. Урази мене грім! Чудова була посудина! На кораблі я відповідав за все, що стосувалося озброєння корабля та огляду рангоута - це цілісність дерев'яних брусів, призначених для постановки вітрил, а також за утриманням надбудов, верхньої палуби та бортів корабля. Стежив за цілісністю швартових кранців і багато ще чого по дрібницях, ну і, само собою зрозуміло, ганяв матросів дармоїдів. Дружину їм каракатицю! Щось я відволікся, думаю, для дітей це не цікаво. До речі, якщо вам це ім'я щось скаже, бо ви ще маленькі й можете просто не знати, то всі підпорядковувалися на "Санта-Марії" Христофору Колумбу. Він дуже шанований іспанський вельможа і мореплавець, хоча за походженням був італієць із Генуї, великого і славного міста в Королівстві Кастилії і Леона. Колумб не був капітаном, але в експедиціях завжди і в усьому головним був саме він. Чотири великі експедиції від початку і до кінця я перебував на його флагманському кораблі. Так от, у 1492 році відкривши Америку, ми поверталися до Іспанії. Увечері я випив рому більше, ніж зазвичай, і вийшов на палубу провітритися і подивитися, що ці нероби матроси роблять, щоб проклятий восьминіг випив весь ром у їхньому шлунку!"

      "Не відволікайтеся", - нетерпляче тупаючи на місці лапками, сказала Берта.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

      "Ага, я і кажу, - продовжив Сойлер, - вийшов я на палубу і чую, що з Воронячого гнізда мені кричить смотрящий".

      "Не так швидко, ви закидали нас морськими термінами, - вимовила Діана, - нам і так не все зрозуміло, що таке "Вороняче гніздо"? А?"

      "Ах так, забери мене мурена! Вороняче гніздо - так називається спостережний пост у вигляді відкритої бочки, що була закріплена на самому верху фок-щогли каракки і там розміщувався матрос, він називається наглядачем. Так от, коли він, щось бачив далеко попереду корабля, то голосно кричав про це, повідомляючи всім про побачене. Це зрозуміло?"

      "Зрозуміло, - відповіла Діана. - У мене до вас прохання, можете розповідати без морської лайки? Не хотілося б її чути зовсім, а тим більше з нами малятко".

      Ха-ха-ха... Пролунав, як завжди, громоподібний сміх боцмана: "А ти, що велика? Хоча..., - подивився він оцінювальним поглядом із примруженим оком, - невідомо, який вигляд ви маєте насправді? Фальшкостюм змінює вигляд до невпізнання".

      Діана запнулася, вона зовсім забула, що вони в інших образах, і тому зараз виглядають маленькими: дівчинка і цуценя.

      "Щоб вам ніколи не почути, коли лається боцман! - сказав Сойлер, - а це я так, для зв'язки слів".

      "Ма, давай послухаємо далі. А його вирази, так це лексика, пов'язана з його професійною діяльністю. Це надає Сойлеру додаткового колориту. Образ боцмана буде неповним зовсім без лайок".

      "Берто, може, не будеш мудрувати? Ти звичайно, молодець, але Сойлер тебе точно не зрозумів. Для його розуміння ти висловилася занадто витончено. Не треба Сойлера пригнічувати виразами як "лексика" і "професійна діяльність", підбирай простіші слова", - і вони вдвох розсміялися заразливо і безпосередньо по-дитячому.

      Сойлер невдоволено зсунув брови: "Зараз ви почуєте справжню лайку боцмана".

      Діана поспішила пояснити: "Вибачте, ми не хотіли вас образити. Ми ж просто пожартували. Ну може, завдяки вашим частуванням ми трохи більше розслабилися. Це був жарт, не ображайтесь, будь ласка! Ми вас уважно слухаємо далі".

      "У кожному жарті є частка жарту", - багатозначно подивившись на боцмана, не втрималася Берта.

      "Так Булка, досить", - тоном, що не допускає заперечення, сказала Діана.

      "Гаразд, вам пощастило, я швидко відходжу, - сказав Сойлер, - але і ви обережно зі своїми жартами. Гаразд, продовжую. Так от, коли я вийшов на палубу, той, хто дивиться, крикнув, що бачить у воді яскраве коло світла, що наближається до корабля, а всередині нього вир, що закручується і втягує на глибину через себе воду, утворюючи круговий рух. Я підійшов до самого краю фальшборта, огорожі по краях зовнішньої палуби корабля, щоб трохи краще роздивитися природне диво, і випадково, перечепився об канат, що лежав біля краю палуби. Останнє, що я побачив, падаючи за борт, це як з каюти вийшов Христофор Колумб і крикнув матросам, щоб мені кинули рятувальну мотузку.

Упав я біля самого краю кола, що світилося, і, що було сили духу, почав плисти від нього подалі, але така непереборна невидима сила тягнула мене в центр кола, що в одну мить мене затягло туди виром і потягнуло вниз. Вода зімкнулася над моєю головою і я почав втрачати контроль над ситуацією. Втрачаючи останню свідомість, я відчував, як затягує мене сильніше і сильніше на дно. Зі світу, де я існував, з моїм життям ішли в глибоку водну безодню, йшли на дно, пускаючи повітряні бульбашки, мої проблеми, труднощі й невдачі, бажання й прагнення, кохання, мрії, а заразом і готовність за все це битися й обстоювати - абсолютно все, з чого складалося моє життя, в цей момент зникало разом зі мною. Відчуття холоду і смерті проникало в усі мої частини тіла, і все навколо в одну мить стало чорним".

      "Так ви покійник?" - з жахом в очах запитала Берта і позадкувала назад до виходу.

      Діана і Сойлер подивилися один на одного, а потім на Берту.

      "Булка, що ти мелеш?" - якось невпевнено сказала вона і запитально подивилась на боцмана.

      "Я і сам би хотів розуміти, що сталося тоді насправді, - дивлячись у стіл задумливо сказав Сойлер, - і як, я сподіваюся, що так і є, залишився живий? Мда, так от, прокинувся я в якомусь будинку, з браслетом на руці. Це аналог фальшкостюма для тих, хто не може жити у водному просторі. Варіант простіше, звісно, з його допомогою можна тут жити, але не можна прийняти інший образ", - і боцман знову не мигаючи пильно подивився на Діану.

      "У Водному світі, - як ні в чому не бувало продовжив він, - піклуються і допомагають тим, хто цього потребує. Цей світ зовсім не схожий на наш. Тут жителі доброзичливі та привітні. Дивлячись на них - хочеться робити добро. Мені тут із цим пощастило, тому й вам я пропоную свою допомогу".

      "Дякую, - відповіла Діана. - А... в якому році ви народилися?" - запитала Діана.

      "На скільки я пам'ятаю, 1442 року", - згадуючи відповів Сойлер.

      Діана повільно вимовила: "У нашому світі, вам зараз було б 580 років. Я в шоці".

      "Коротше кажучи, вас би вже не було років 500", - додала Берта.

      Судячи з того, як витягнулося обличчя в боцмана і цей вираз маскою застиг у нього на обличчі, - він теж був у шоці.

      "Так, захоплива історія, - дивлячись на ошелешеного боцмана, сказала Діана, - але нам треба в палац, до правителя цього світу: водяного або підводного. Це можливо зробити?"

      Сойлер уже отямився, він подивився на Діану і з незворушним виглядом сказав: "Ви думаєте, що до палацу може потрапити хто хоче і коли захоче?"

      "У нас є Алмаз-вода, - відповіла Діана. - З ним, не ставлячи запитань, нас одразу проведуть до правителя Водного світу".

      "А, ще ми знаємо, що його звуть Барчин", - як завжди, швидко додала Берта.

      З прочиненим ротом піднявши брови і широко розплющив очі, боцман застиг на місці, немов його вразила блискавка.

      Потім він мовчки встав, постояв так трохи, бурмочучи щось собі під ніс, і нарешті сказав: "Мені треба відлучитися, - заговорюючись і плутаючись у словах швидко, швидко заговорив боцман, - не на довго, мені треба... Ви почекаєте? Я зовсім забув. Тисяча дохлих каракатиць! Я туди і назад".