Барчин погладила малятко і звернулася до Діани: "Після злодіянь Сойлера ми ледве-ледве врятували Бертьону і ви втратили Алмаз-воду для повернення додому. Що на це скажеш? Ти готова його пробачити?"

      Діана дивилася прямо в очі боцману і мовчала. Вона згадала скільки болю і переживань він доставив їй за Берту. А якби її не змогли врятувати?! Згадалося, як їм допомогла манта Океана втекти і, якби боцман їх наздогнав, то їм довелося б тоді дуже-дуже погано. Така загроза й небезпека в особі Сойлера не повинна перебувати серед простих і чуйних жителів Водного світу.

      "Ні, - коротко відповіла Діана, - не готова".

      "Сойлер, - Барчин вимовила його ім'я з підкресленою зневагою і з неприхованою огидою, ніби побачила абсолютно моторошну і липку гидоту, - насправді, будь-яке покарання, яке існує тут, у цьому світі, для тебе буде занадто милосердним і гуманним. У Водному світі немає покарання, яке б відповідало твоєму низькому й огидному вчинку. І нам не відомо, які ще брудні витівки є на твоїй совісті, але цього разу твої крихоборство, корисливість, егоїзм і дріб'язковість проявилися найвищою мірою в найгіршому вигляді. Ти знехтував спокійним і розміреним життям господаря корчми, повагою і вдячністю тих, хто приходив до тебе. На поводу своєї жадібності ти пішов на злочин. І за це ти будеш покараний! Зруйновані міста від Великого вибуху між рівнями ти будеш відбудовувати і, кожен прожитий тобою день буде приносити безсумнівну відчутну користь для Водного світу. Виконувати цю виснажливу, але таку потрібну і необхідну роботу ти будеш безоплатно, без будь-якої грошової або матеріальної компенсації. Винагородою тобі буде хліб насущний".

      Барчин закінчила свою промову рішуче і безапеляційно, не допускаючи жодних заперечень.

      Охорона повела Сойлера.

      Діана з Бертою мовчали. Вони розуміли, що, звісно, зараз справедливість восторжествувала - було покарано боцмана, який вчинив вчинок, що розглядається як лиходійський непростимий злочин, але на душі все одно було неприємно і прикро за цю ситуацію.

      "Ні, ну що за противний тип цей боцман? - обурилася Берта, - вдруге його бачу і знову він зіпсував мені настрій. Фу!" - фиркнула вона і замотала головою в різні боки, ніби струшуючи бруд.

      "Так, - погодилася Діана, - мерзенна фігура".

      "Нам довелося перерватися, - сказала Барчин, - на деякий час, - і, подивившись на похмурих Діану з Бертою, додала, - не треба через Сойлера засмучуватися, він цього не вартий, - потім встала на повний зріст у відкритому дефенсі, розкинула гарні руки, як крила, і звернулася до всіх присутніх: "Нехай продовжиться свято! Запам'ятаймо цей радісний день! Це стане традицією в нашому світі".

      Хода відновилася.

      Програма була насиченою: після кортежу вулицями міста для мешканців та гостей була передбачена чудова розважальна програма з цікавими ідеями на будь-які теми: квестів, тематичних шоу та конкурси. Мешканці не втрачали інтерес до кінця заходів, а у фіналі свята на всіх чекали сюрпризи, частування та чудові щедрі подарунки!

      Увечері втомлених Діану та Бертьоньку доставили до палацу. Їм треба було добре відпочити, завтра важливий день: ранок вони зустрінуть у Водному світі, а вечір - на Повітряному рівні, якщо вечір там взагалі існує?

      Ніч минула як одна мить. Усі так втомилися на святі, що щойно голова торкнулася подушки, заснули міцним безтурботним сном.

      Настав ранок. Діана, прокинувшись, встала і вийшла на верхню терасу палацу, їй хотілося зустріти останній її ранок у Водному світі з чистим повітрям і без туманності від пилу. І справді, тільки такий чудовий казковий ранок може назавжди залишитися в пам'яті, як цей: перші відблиски світла, проникаючи крізь водну гладь, висвітлюють підводний світ, а морські зірки й черепашки відкриваються, щоб поглинути ці перші світлові бризки. Водорості та корали повільно колишуться, створюючи барвисті пейзажі.

      Завдяки Діані з Бертою і відвазі Тадібея, тепер жителі Середнього рівня починають свій день з посмішки, радіючи новому дню і всьому, що він принесе. Ось, хтось зайнявся доглядом за своїм будинком, чистячи його від піску і водоростей. А інші просто плавають або спілкуються один з одним, насолоджуючись життям у своєму прекрасному світі. Такий ось, безтурботний і чарівний початок ранку для жителів цього світу.

      "Добре, що я у фальшкостюмі, - подумала Діана, - можна подивитися те, що зазвичай приховано від поглядів людей, які живуть на суші, побачити, як прокидаються жителі підводного світу. Звичайно, у нас, якщо займаєшся дайвінгом, підводним плаванням зі спеціальним спорядженням, можливість проникнути в глибини невимовного за красою підводного світу набагато вища, але, я ж ним не займаюся".

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

 

      У таких роздумах Діана стояла на терасі й дивилася на світанок загадкового світу світлих вод, аж поки не почула: "Ранковий стіл накритий у великому саду, - це був палацовий мнім-біоробот. Трохи опустивши голову і дивлячись у підлогу він додав, - вас запрошують".

      Ще хвилину тому Діана була впевнена, що малятко ще спить, але почувши: "Ходімо-ходімо! Уже йдемо! Скільки можна чекати? - вона зрозуміла, що не варто затягувати, і запитала в заспаної Берти, але вже готової снідати, - Булка, ти ж на ходу ще спиш? Що? Ти вже не проти підкріпитися?"

      Берта сонно позіхаючи відповіла: "Я завжди готова підкріпитися! Справа складна, але хтось має її виконати, - і нетерпляче додала, - Ма, то ми йдемо?"

"Ну пішли! - сміючись сказала Діана. - Складна справа? Бертьонко, ти вмієш підняти настрій. Що вірно, те вірно".

      Коли зайшли до величезного саду, де вони вже бували, і побачивши такий самий великий стіл із різноманітними смаколиками, Берта зупинилася і, погладивши свій животик, вигукнула: "О! Побачення з їжею - це завжди окреме свято життя!" - і спритно залізла на спеціально приготоване для неї невисоке крісло з рожевого корала.

      "Бертьона, - швидко сказала Діана, - так не можна, треба почекати Правительку Водного світу".

      "Крихітко, тобі тут усе можна", - почули вони владний, але водночас привітний і доброзичливий голос, - сідай зручніше, розташовуйся!"

      Діана обернулася і трохи присіла, вітаючись.

      "Доброго ранку!" - відповіла Барчин. - Снідаємо і за справу!"

      Він пройшов у затишній атмосфері: жартували і сміялися. Потім усі перейшли до тронної зали. Берта сита і в прекрасному настрої залізла на вже знайомий диван і розташувалася на ньому.

      "Отже, - задумливо почала Барчин. Перш, ніж ви вирушите на Повітряний рівень, нам треба детальніше дізнатися про те, з чим або ким ви можете там зіткнутися. Раніше, якщо виникала потреба задіяти портал переходу, цим питанням, зрозуміло, опікувався Тадібей, і я ніколи не заглиблювалася в подробиці, тож не знаю, в чому вас треба застерегти".

      Трохи помовчавши, вона зітхнула: "Мені не вистачає Тадібея: як помічника, радника та й чесно кажучи, просто друга".

      Діана бачила, що хоч як би Барчин намагалася триматися стримано і незворушно, але все ж їй важко і зовсім зараз непросто.

      "Ну що ж, - нарешті, продовжила Барчин, - життя триває. Можливо, не так, як ми його бачимо, але завжди так, як має бути, хочемо ми цього чи ні. Я думаю, що нам треба порадитися з чарівною квіткою Пассифлорою".

​​​​​​​​​​​​​​      Діана і Бертьона погоджуючись хитнули головою. Вони підійшли до дзеркальної стіни, через яку вже проходили з жерцем. Барчин простягнула руку і торкнулася його. Запрошуючи пройти через дзеркало, вона перша зробила крок. Берта і Діана без зволікання теж пройшли крізь нього.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

      Опинившись у коридорі, Берта, дивлячись на всі боки, запитала: "Ма, так це ж та дорога, якою ми йшли з Тадібеєм і він нам розповідав про ангелів-охоронців, так? З ним цікаво було, скажи?"

      "Так Бертьона, - відповіла Діана, - ми знали його недовго, але в усьому відчувається, що його не вистачає".

      Барчин нічого не говорила, їй було невимовно сумно.