Діані стало ніяково і прикро, що її з Бертьоною світ жорстокий і не досконалий. Злість на боцмана змінилася прикрістю за такого представника як Сойлер. Тепер вважатимуть, що у світі Діани і Берти всі такі лиходії як боцман.

      І вона відповіла: "Я не захищаю його, але може, ти помиляєшся. Хороші люди є скрізь. Можливо, десь більше, десь менше, але вони є. Світ не може складатися з одного зла. І, хто знає, що насправді йому в житті довелося пережити і чому він став таким, яким ми його бачимо зараз? Лиходіями не народжуються, ними стають. Я впевнена, що у світі боцмана існують кохання і симпатія, дружба і романтичні стосунки, ніжність, взаємодопомога, єдність і гармонія. Тому ти теж не суди про світ, звідки він тут з'явився, тільки за вчинками одного представника. Може, це Сойлеру не пощастило. Так буває. Хоча, це не дає йому право приносити зло іншим. Все так складно і зовсім не просто..."

      Діана дбайливо переклала Бертьонку зі спини Манти на галявину з густої яскраво-зеленої рослинності. Повернулася до Манти й обійняла її.

      "Дякую тобі за допомогу, - сказала вона. - Ти так вчасно з'явилася. Якби не ти, то мені з малятком, я впевнена, було б дуже погано. А, як же ти тепер? Сойлер не зможе нашкодити тобі, коли ти повернешся?"

      "О! - відповіла Манта, - за це можеш зовсім не турбуватися. Може ти не знаєш, але ми живемо зграями, захищаємо, дбаємо і допомагаємо одне одному. Зустріти нас можна на дрібних і середніх глибинах, у нас немає порога глибини. Манта дуже незалежна істота і ми нікого не боїмося. Я ж хижак!.."

      У Діани здивовано округлилися очі: "Ти серйозно?!"

      "Ха-ха-ха... Ти, що злякалася "хижак"? Ха-ха-ха... Я добродушний ситий хижак! Розсмішила ти мене на прощання, - сміючись сказала Манта. - Повертатимуся з гарним настрієм".

      Діана посміхалася: "І я згадуватиму тебе, де б ще я змогла побачити добродушну усміхнену Манту?"

      Діана знову обійняла її: "Дякую тобі ще раз за чуйність, підтримку і щирість. Дякую від нас двох за допомогу, своєчасну і таку необхідну. Ти справжній друг!"

      Манта торкнулася плавцем руки Діани і почала неквапливо підніматися вгору.

      "Почекай!" - крикнула Діана, - ми навіть із тобою не познайомилися! У тебе є ім'я!?"

      "Океана, - відповіла Манта. - А вас!?"

      "Мене - Діана, а малятко - Берта!" - відгукнулася вона і помахала рукою.

      "Удачі вам Діана і Берта!" - побажала Океана.

      Зробивши коло над ними і піднявшись неквапливо ще вище, величаво і граціозно зникла вдалині.

      Тільки-но вона зникла з поля зору, як із палацу з'явилися чотири величезні мурени й попрямували просто до них. Змієподібне плямисте тіло не мало покриву з луски і було жовто-мармурового кольору, а маленькі оченята розташовані близько до верхівки голови. Їхній злісний вираз і постійно розкрита паща з гострими загнутими зубами не віщували нічого доброго. Діана пам'ятала, що завдяки фальшкостюму все навколо неї виглядає наче в повітряному просторі, але бачити літаючих мурен, все ж таки, було надзвичайно дивно і неприродно.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

      Опинившись біля Діани з Бертою, не відводячи очей, вони зупинилися і плавно погойдуючись застигли на місці. Діана подумала, що, можливо, це палацова охорона, але оскільки вони мовчали, вона перша порушила тишу.

      "Добрий день. Мене звати Діана і мені треба зустрітися з вашим правителем", - сказала вона.

      Звучало таке привітання щонайменше смішно й безглуздо, а щонайбільше очікувати можна було будь-яких не дружніх дій з їхнього боку. Але, на диво, три мурени залишилися поруч, а одна повернулася до палацу. Повисла гнітюча тиша. Мурени мовчки розглядали їх. Вони не робили якихось дій щодо них, але, перебуваючи поруч, просто не дозволяли Діані ворушитися, відкриваючи рот із низкою кривих зубів при кожному її русі. Вона навіть не могла підійти до Берти.

      Бертена виділялася на тлі густої зелені як маленький білий острівець. Дві лапки підклала під голову, а хвостик підібгала до животика. Якби відкрила очі, то схоже було б, що вона готується до стрибка. Смішне малятко! На неї завжди в радість дивитися.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

      Діану знову охопило наростаюче занепокоєння за Берту. Як вона почувається? Наскільки серйозний її стан і чи зможуть їй допомогти? Діані здавалося, що вона не чула її голосу цілу вічність.

      Повернулася злість на Сойлера і просто величезною хвилею накрила образа за Бертену. Як він міг із нею так вчинити? Усе, що зараз Діана говорила Океані на виправдання поведінки боцмана, пішло за межі розумного розуміння його дій далеко-далеко і Діані захотілося його покарати. Не можна завдавати шкоди, коли тобі заманеться і залишатися безкарним, бо кожна дія має наслідки, і якщо так чиниш, то рано чи пізно доведеться відповісти за свої витівки.

      Біля палацу став помітний якийсь рух, і щось яскраво блискуче і хаотично пересуваючись з боку в бік, почало наближатися. Коли ж це загадкове сяйво вже знаходилося досить близько, Діана зрозуміла, що це були величезні медузи золотого і срібного кольору. Як потім їй скажуть, що називаються вони Золота і Місячна медузи.

      Діана десь читала, що медузи - це одні з найдавніших живих істот і з'явилися вони ще до динозаврів. Існує їхня величезна кількість різновидів і серед них є отруйні. Діана не знала, чи небезпечні ці? Але вони були чудові! Від них на всі боки виходило дуже яскраве світло. Усе навколо них висвітлювалося як за сильних прожекторів. Дійсно сліпуча краса! Вона ніколи не зустрічала таких тварин на малюнках або в передачах про підводний світ. Схожі вони були на прозорий диск або дзвін, а на краях форми розташовувалися щупальця, які, мерехтячи, скорочувалися, і від цього струменіло неприродне сліпуче золоте і місячне світіння. Їй навіть довелося трохи примружитися. І ця магічна пишність теж є хижаком!

      Вони наблизилися, зробили коло над усіма, і мурени в ту саму мить одразу розійшлися в різні боки, пропускаючи Діану пройти вперед парковою доріжкою, оточеною густими соковитими водоростями та неймовірно гнучкими деревами, які синхронно розгойдувалися з боку в бік.

      Дбайливо взявши на руки Берту, вона пішла в напрямку палацу.

      Підійшовши до головних золотих воріт білосніжного палацу, її зустріли дівчата, які підійшли до неї і нічого не кажучи, одним жестом запропонували пройти з ними.

      "Когось вони мені нагадують, - подумала Діана. - А! Так і є - це ж Мними біороботи, яких я бачила в Сойлера в корчмі. Вони й тут як обслуговуючий персонал? Хоча, Океана казала, що це їхнє первісне призначення".

      Одразу за Головним входом до палацу починався коридор із неймовірно високою стелею, пройшовши який, потрапляєш до гроту з ідеально рівною підлогою. Озирнувшись на всі боки, Діана зрозуміла, що тільки зовні палац має вигляд штучної споруди з білого каменю, а всередині - це чудова підводна печера природного походження, яка не знає собі рівних і яку тисячоліттями створювала природа. Уся ця тендітна краса штучно була не зворушена. Вона виглядала первозданною і справжньою!

      З центрального залу вглиб палацу йшла складна система коридорів, гротів і менших залів, з крапельними прикрасами на стелі. Різні за величиною і кольором сталагміти і сталактити, схожі на водоспади з каменю, плавно переходили в композиції зі скупчень кам'яних віял, складених один на одного. Біля самої їхньої основи розташовувалися маленькі прозорі водойми, що за формою нагадували листя латаття, на дні яких виднілися перлинні розсипи. Вся ця пишність і витонченість підтримувалася безліччю колон, що злітають далеко вгору. Між ними, невеликими каскадами, по стінах стікала вода і йшла під підлогу. Кучерява рослинність червоних, білих, жовтих і перламутрово-зелених кольорів і відтінків заповнювала всі порожнечі.

      Золоті та Місячні медузи, що супроводжували Діану, своїм яскравим мерехтливим світлом висвітлювали її шлях. Відблиски світла хвилями переходили з однієї стіни на іншу, роблячи ще більш таємничим і казковим все, що знаходиться поруч.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

 

      І ось, коли закінчився один із коридорів, Діана вийшла в безмірно великий і просторий зал, де кожен крок, відбиваючись відлунням від стін, було чути виразно і голосно. На відміну від тієї пишноти і краси, яку вона бачила, коли проходила меншими залами, це приміщення було напрочуд абсолютно порожнє без прикрас і рослинності. Стіни залу являли собою одне суцільне дзеркало, яке починалося при вході з одного боку і закінчувалося тут же з іншого. Складалося враження, що зал нескінченний і тільки посередині стояв розкішний пишно прикрашений трон Правителя Другого рівня Водного світу. До нього піднімалися срібні сходинки, а ніжки трону були з червоного золота і прикрашені безліччю самоцвітів: діаманти, смарагди, перли, шпінелі та сапфіри. За спинкою віялом здіймалися плавники величезних риб, вирізані з тонких аркушів білого і жовтого золота, з рубіновими і алмазними вкрапленнями, прикрашені сяючою емаллю. Блиск і сяйво трону відбивалося в дзеркалі, і у величезному залі було світло як вдень. Він був порожній.

      Діана зробила крок у зал і зупинилася. Золоті й Місячні медузи залишилися біля входу.

      "Захотілося подивитися на того, хто так просто і сміливо може сказати "мені треба зустрітися з вашим правителем", - із глибини залу пролунав спокійний, злегка здивовано зацікавлений голос.

      Сказано це було без зусиль, але звук гучною луною облетів увесь простір і пішов угору.

      Діана перевела погляд від трону вглиб залу і побачила ледь помітну фігуру.

      "Мені доводиться бути сміливою, щоб розв'язати свою проблему і допомогти моєму найкращому другові", - відповіла Діана.