"Булка, - сказала їй Діана, - досить паясничати. Ти не встигнеш зголодніти як ми вже будемо вдома".

      "Повітряний світ, - додала до сказаного Барчин, - це світ ефірних істот, і споживають вони витончену енергію, тож там немає звичної для вас їжі, а отже, ви маєте час, щоб знайти довготривалий двигун і повернутися додому, як ви розумієте, лише два дні, не більше, - потім нахилилася до дівчинки і взяла її на руки. - Ти не проти? - запитала вона. - Ти така незвичайна розумничка, завжди хотілося так зробити", - і вона, прощаючись, доторкнулася своєю головою до Берти і потерлася носом об її пухнасте чоло.

      "Нуу, - протяжно почала малеча, - хвалять мене всі, це я звикла, а от на ручках у Правительки, ой я хотіла сказати, у самої Владичиці Водного світу я побути не проти".

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

 

 

 

 

 

      Усі посміхалися, бо при цих словах вигляд Берти був важливий і гордовитий і дивитися по-іншому було просто неможливо.

      "Булка, - вже від душі сміючись сказала Діана, - тебе заносить, - і лукаво запропонувала: "Ну так, може, залишишся?"

      "Ні! Ні в якому разі! - ні хвилини не думаючи відповіла Берта, - нехай на таку красуню подивляться і на інших світах", - і сама разом з усіма засміялася.

Барчин ще раз міцно обійняла Бертьону.

      Щойно малятко залізло до салону дефенса, то почуло: "Привіт! Готовий служити і допомагати!"

      "Друг?! - схопившись із сидіння і від подиву завмерши на місці запитала Берта. - Друже, це ж ти? Я впізнала твій голос! Привіт! От би не подумала, що так рада буду тебе знову почути. Почекай, а як це? Ти ж розбився під час посадки, коли ми рвали кігті від вибуху?"

      Але їй відповіла Барчин: "Так і було. Але ми подивилися сховище його динамічної пам'яті в кристалі віддзеркалення, де фіксуються його проміжні, вихідні та вхідні події, і там, у збереженій пам'яті, залишилася ваша розмова, коли ви летіли на ньому з Тадібеєм. Тож твоя жартівливо-іронічна розмова з Другом продовжила йому життя. Ми подумали, що вам однаково буде потрібен дефенс-розумний, який доставить вас на Верхній Повітряний рівень і залишиться там із вами. Тож нехай це буде Друг, який доклав усіх своїх зусиль, щоб урятувати вас. Він дійсно для вас перевірений надійний друг, який заслужив довіру".

      "Так ми ж за допомогою Прихованого пояса самі зможемо пересуватися по Повітряному рівню, - сказала Діана, - у чому дефенс-розумний може нам стати в пригоді?"

      Барчин задумалася: "Наприклад, з його допомогою ви можете набагато швидше і непомітно для іалів переміститися куди вам знадобитися. У будь-якому разі, він вам не завадить".

      "Так, так, так, - погоджуючись підхопила Бертьона, - поговоримо в дорозі!"

      Діана звернулася до Барчин: "Мені з Бертьоною запам'ятаються багато вражень про ваш світ. Вони різні: є похмурі й негативні, як, наприклад, про боцмана Сайлера, є неймовірно важкі й тяжкі, як політ у пролом, що обпікає вогняним жаром, або сумні, коли згадуєш Тадібея, але скажу так, усе-таки хорошого більше: це приємні, яскраві, сильні та незабутні враження, які залишаться про вас, Барчин. Ви - справжня Володарка, що піклується про свій народ і веде його до процвітання. І він пишається тим, що ви у них мудра і справедлива. Я це бачу. І звісно ж ваша краса - його прикраса. Я з Бертьоною дуже вдячні вам за підтримку і допомогу.

      Гарні залишаться спогади і про Тадібея. Ми не довго з ним спілкувалися, але він так багато встиг нам розповісти про себе, про Водний світ, та й про нас самих. Так, безсумнівно, хороших емоцій усе ж таки більше, і ми пережили їх разом із вами, - потім вона повернулася до жителів Середнього рівня і продовжила, - ми раді, що змогли зробити свій внесок у порятунок вашого світу. Щасливо залишатися і нехай кожен день приносить вам тільки радість".

      Почувся гул схвалення і добрих напуття в дорогу від мешканців Водного світу.

      Діана підійшла ближче до Барчин: "Хотілося б сказати "до побачення", але навряд чи ми ще побачимося, тож "прощайте", - і Діана, трохи опустивши голову, присіла перед Владичицею Середнього рівня.

      Бертьона, побачивши їхнє прощання, вибігла з дефенсу і теж повторила за Діаною і, підібгавши під себе хвостик, присіла.

      "Ти така милаха, - погладивши по голові Берту, сказала Барчин. - Нехай попереду дорога буде безпечною, а ваша мета досягнута. В добрий шлях та удачі!"

      Діана помахала всім рукою і з Бертою сіла в дефенс-розумний. Смуга білого світла пройшла його зовнішньою оболонкою і двері зачинилися. Дефенс плавно відірвався від поверхні і, розвернувшись, почав швидко набирати висоту у напрямку до порталу переходу між Середнім і Верхнім рівнями.

      Діана бачила у вікно, як палац і всі проводжаючі повільно почали віддалятися.

      "Ма! - почула вона крик Бертьони, - нас щось наздоганяє!"

      Діана озирнулася: "Не щось, а хтось,- вдивляючись у далечінь здивовано відповіла вона. - Це ж манта Океана, яка врятувала нас від боцмана Сайлера. Я думаю, що вона проводжає нас і прощається".

      Берта з Діаною стояли біля вікна і махали руками і лапами Океані. Та облетіла їх кілька разів, обернулася навколо себе і зникла вдалині, а дефенс-розумний розігнавшись злетів угору.

      Наближаючись до порталу, вони побачили, що навколо нього обертаються світні напівпрозорі мерехтливі кола, які час від часу яскраво спалахують і при цьому то розширюються, збільшуючись у розмірах, то звужуються, а повітряні маси вихором обертаються біля них.

      "А ось і двері в наступний світ, - почули вони голос Друга. - Входимо в інший вимір. Зараз з'являться маленькі тремтячі вогники, іскри, крапки і смужки, що світяться, а після цього відбудеться сліпуче яскравий спалах світла. Моя вам порада: під час проходження порталу закрийте очі".

      "А, давай, ти не будеш нам...", - почала з обурення Берта.

      Але Діана її перебила: "Ні, Булка. Ми зробимо так, як радить Друг".

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

 

      Перехід був уже зовсім близько. Діана заплющила очі і своєю рукою прикрила оченята малятка, щоб бути в цьому впевненою.

      Щойно вони це зробили, то відчули поштовх, наче натрапили на перепону, і навіть крізь повіки заплющених очей побачили яскраве світло: сліпуче, всепоглинаюче, але таке, що вабить і пронизує наскрізь. Було в ньому щось потойбічне, здавалося, нагадувало про щось давнє, про щось, що існувало ще до створення світу. Вони відчули себе маленькими й безпорадними перед його міццю...

      Раптово настала темрява. Повна, непроникна темрява огорнула їх, як чорна діра, що затягує в себе все навколо, і Діана з Бертою опинилися в її центрі...

 

      Продовження в Книзі 3