Пассифлора подивилася на Берту з Діаною: "Знаєте, про час зазвичай кажуть, що він летить, і це тому що заведено думати, що те, що минає швидко, має летіти, але я вам скажу так, час не летить, а тече. Його можна порівняти з річкою: як повільна річка, а іноді як стрімкий потік. Залежно від ситуації мінливе й непередбачуване для кожного окремо по-різному: повільно, коли щасливий, і швидко, якщо неприємності й хочеться швидше їх позбутися".

      Берта так довго мовчала, але тепер не втрималася: "Я так сильно хочу, щоб наші неприємності закінчилися, що якби від мого бажання це залежало, то я не встигла б договорити, як нас тут уже не було, річка часу вже доправила мене і Ма додому".

      "Зрозуміло, - посміхнувшись, сказала Діана і погладила по спинці малятко. - А уяви, якщо додати ще й моє бажання повернутися... Але давай послухаємо і не будемо перебивати, для нас це важливо. Вибачте, ми слухаємо".

      Пассифлора продовжила: "Але абсолютно точно - час ніколи не зупиняється і зберігає пам'ять, усі події залишають свій слід. Так ось найголовніше - існує Вимірювач Часу. Він може виміряти, повернути назад або навіть затримати час на ледь вловиму мить, щоб повернутися на той виток часу, який вам потрібен. Але для цього треба відновити життєзабезпечення і параметри зони переходу із Середнього рівня у Верхній, тому що Вимірювач Часу розташований там - на Верхньому рівні у Світі Повітря".

      "Ой-ой-ой, - почала Бертюня, - тільки не треба нас лякати. Скажи, Ма? Усе зробимо, не напружуючись! Знайшли проблему!"

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

      "Булка, - сказала Діана, - давай тихіше. Ти майже грубиш! - і звернулася до чарівної квітки, - вибачте безпосередність малятка. Вона хотіла сказати, що ми вдячні за вашу допомогу і готові для Водного Світу зробити все, що в наших силах, щоб врятувати його".

      Берта тихенько собі під чорний ніс пробурчала: "Саме це я й хотіла сказати. Дякую".

      Діана посміхнулася і погладила Бертюні бочок: "Розумничка".

      "Простягни руку, - сказалаПассифлора Діані, - потім струснула над нею своїм листям, наче копицею волосся, і на її долоні лишився один темно-зелений листок списоподібної форми з ажурною бахромою на кінцях. - Цей листок частина мене і в ньому міститься частинка моєї чарівної сили та магії. Він буде сполучною ниткою між мною і тим, у кого він у руках.

      Надавши йому свою силу, я зможу на відстані допомогти, коли знадобиться підтримка. З його допомогою можна багато чого змінити і виправити, наприклад, вилікуватися від будь-якої хвороби, навіть від найбільш невиліковної. Ще він може дати знання і мудрість, необхідні для успіху в якійсь справі, або за його допомогою можна отримати додаткову енергію і силу. Може на якійсь час зробити когось щасливим, знайти своє покликання або допомогти подолати труднощі та страхи. Усе залежить від ситуації, за якої він буде задіяний. І ще одне, незважаючи на його силу, він не зможе в одну мить повернути вас додому".

      "Та ми це давно вже зрозуміли. Усе самим, - незвичайно спокійно зітхнувши, сказала Берта. - Порятунок потопаючих справа рук самих потопаючих. Рятувати себе будемо самі".

      "Бертьоно, це зовсім не так, - відповіла їй Діана. - Давай подивимося на всі події, які з нами відбувалися, ти ж не будеш заперечувати, що нам завжди допомагали ті, хто був поруч, але не рахуючи Сайлера. Це окрема тема".

      "Нуу... так, - повільно розтягуючи слова, сказала малеча, - не буду заперечувати, але щось нам усе важче й важче... Я вже не можу!"

      "Булка, - тепер уже серйозно подивившись на неї додала Діана, - не починай. Може, мені згадати, через кого ми тут опинилися?"

      Берта опустила голову і замовкла.

      "Візьміть цей лист, - продовжила Пассифлора, - зайвим не буде, сподіваюся, стане в пригоді. І не забувайте, тільки перебуваючи в руках, його сила починає впливати на події, а інакше втрачається з вами зв'язок і його магічна влада пропадає. А тепер ідіть, у вас попереду багато справ", - додавши до сказаного, Пассифлора заплющила око. Зустріч було закінчено.

      "О! - пожвавилася Бертьона, - це як із блакитними перлинами. Не будемо змінювати відповідального. Я з цим впораюся!"

     "Подивимося, що там буде і як", - ніби думаючи вголос, вимовила Діана і, подивившись у бік чарівної квітки, попращалася, кивнувши головою.

 ​​​​​​​​​​​​​​​​​​​​​​      Тадібей відчинив високі двері, що йдуть у стелю, і вони втрьох вийшли із залу.

      Йдучи коридором, Берта раз у раз крутила головою на всі боки і весь час захоплювалася красою палацу. Пік її емоцій сягнув, коли вони проходили через кипарисовий сад з екзотичними квітами, що розташовувався в малахітовому комплексі, стіни і стеля якого були викладені малахітовою плиткою. Переливаючись усіма відтінками зеленого кольору і змінюючи своє забарвлення залежно від освітлення, вони здавалися живими, немов були зроблені з листя і гілок. Центр стелі та колони прикрашали численні фрески в усіх кімнатах.

      Діана була тут не вперше і дивилася на красу й пишність палацу спокійніше, але в Берти просто відбувався вибух емоцій: "Ух ти! Ось це краса! - раз у раз було чути від малятка. - Я б тут завис! На чилі, на розслабоні”.

      Тадібей дивився на Бертьоньку здивовано, але нічого не питав, випромінюючи тактовність і мудрість, терпіння і стриманість. Він був сама чемність і ввічливість, випромінюючи тактовність і мудрість, терпіння і стриманість.

      Діана ж час від часу повторювала: "Булка тихіше. Спокійніше. Але, коли чула черговий її перл, типу "нічо се напридумували" або "в когось змалювали", сама починала сміятися голосно і від душі. Так галасливо і весело вони прийшли до головної тронної зали, де на них чекала Владичиця.

      Барчин сиділа на троні й мала серйозний і стурбований вигляд. На ній була вишукана вечірня довга сукня лавандового блідо-рожево-фіолетового кольору. Прозорі вставки на подолі сукні підкреслювали загадковість, а колір сукні додавав чуттєвості та вказував на волелюбність Владичиці, а також, що вона не боїться показати свою індивідуальність. Волосся підтримував величезний фіолетовий діамант. Барчин як завжди була приголомшливо прекрасна і сліпуче шикарна! Неможливо було відірвати очей! По-королівськи велична!

      Побачивши тих, хто увійшов, вона пожвавилася і з цікавістю подивилася на Бертьону.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​​​

      Усі зупинилися і вклонилися Барчин. Вона злегка схилила голову і жестом руки вказала їм підійти ближче. Сама ж спустившись до них із тронного піднесення звернулася до Берти: "Привіт, крихітко! Ось ми й зустрілися. Так багато галасу ти наробила, з'явившись у нашому світі. Усе закрутилося навколо тебе і для тебе. Весь наш Водний світ надзвичайно радий твоєму поверненню і як ніколи потребує і сподівається на вашу допомогу".

      Зовсім не по-царськи вона присіла навпочіпки і погладила Бертюні спинку і вушка. Від задоволення мордочка у Берти розплилася на всі боки і вона промурликала як кошеня: "Мда, я така, я можу..."

      Усі усміхнулися, дивлячись на задоволене малятко.

      Берта підняла голову, подивилася на Барчин і додала: "Звісно, всі неприємності, які сталися зі мною, пов'язані з огидним і незрозумілим частуванням. Це була справжня їжа-катастрофа! Але, якби мені зараз запропонували смакоти, то я б зовсім не відмовилася, навіть із задоволенням би погодилася, - і вона хітренько подивившись в очі Барчин лапкою погладила свій рожевий животик і знову додала, - наїстися від пуза не завадило б".

      Діана легенько потріпала вухо малятка: "Булка, скромність завжди була твоєю відмінною рисою", - і всі розсміялися ще голосніше.

      "Булка? - перепитала Барчин, - чому "Булка"?"

      "Тому що до мене як до смачної булки завжди хочеться доторкнутися!" - трохи піднявши ніс догори відповіла Берта.

      Навіть жрець сміючись від душі вимовив: "Ти справді справжня булочка, яка притягує до себе увагу всіх, хто тебе оточує".

      "Малюк, ти диво! - сказала Барчин. - У тебе зараз рідкісна можливість, розповісти про свої бажання Владиці Водного світу, а вона із задоволенням їх виконає".

      Нагнулася і поцілувала Бертьону в лобик.

      "Бертьоно, - втрутилася Діана, - це зрозуміло, що ти в нас зірка завжди й скрізь, але не задирай носа, а давай просто з вдячністю погодимося на пропозицію поїсти й відпочити. Наберемося сил і за справу".

      Коли офіційна частина знайомства була закінчена, всі із задоволенням вирушили до Квіткового тунелю, де було накрито стіл, щоб усі могли насолодитися різноманітністю страв Водного світу.

      Квітковий тунель сам по собі не може залишитися поза увагою: величезна різноманітність композицій з квітів яскравих і дивовижних забарвлень. Зверху, з природно утвореного каркаса з переплетених здерев'янілих стовбурів коричнево-зелених водоростей, гронами звисають квіти всіх кольорів і відтінків: червоні, помаранчеві, жовті, блакитні, сині та, навіть, темно-фіолетовий, який переходить у чорний. Місцями вони так низько звисають, що навіть не повертаючи голови можна відчути їхній тонкий аромат. А великі листопадні ліани створюють видимість паркану, який переплітається з навислим дахом з таких же яскравих представників зеленого світу.

      "Ось це краса! - сказала Берта, йдучи Квітковим тунелем, - нормально-нормально. Дуже навіть мальовничо!"

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

      Від постійно піднятої голови і п'янкого аромату квітів у Бертьони запаморочилося в голові, і вона сіла прямісінько на дорогу, якою вони йшли. Але, коли всі занепокоївшись почали в неї питати, що може, для неї забагато запахів і паморочиться від того голова, малеча відповіла: "Цевмене від голоду! 

Нестерпно далеко накрили стіл із їжею! Можна ж було все принести в тронний зал?"

      Діані стало не зручно за малечу: "Булочка, не вередуй. Тут так гарно, що навіть забуваєш про те, що хочеш їсти".

      "Ага, зараз, - почала наговорюватися Берта. - Я ніколи не забуваю, що хочу їсти, тому що я завжди не проти поточити!"

      Барчин, яка з розчуленням дивилася на дитину, запитала: "Що значить "поточити"?"