Цього разу вона розповіла Берті: про зсув між умовними повітряними рівнями, про пісок, який швидко засипає все довкола та псує видимість, про підвищення температури на всьому Водному рівні, швидке зменшення надходження кисню, і про те, чим це для всього живого на Середньому рівні може закінчиться. А, найголовніше, що, якщо повітря досі все-таки надходить, то, можливо, що і портал переходу на Рівень Повітря відкритий, а це те, що їм треба.

      Діана розповідала неквапливо, спокійно, вдаючись у подробиці, щоб Берті все було зрозуміло. Хоча, щоб у малятка не виникли запитання - такого не буває.

Наприкінці розповіді вона додала, що піднятися вгору, де дуже спекотно, вони зможуть, скориставшись намистом із блакитних перлин, подарованим Лотою під час розставання на Нижньому рівні. Його здатність охолоджувати повітря навколо себе, дуже їм допоможе.

      "Зрозуміло, наша допомога, - сказав жрець, - у такій важливій і складній справі буде надана. Все, що буде потрібно. Усе, що в наших силах".

      Емоції Берти потроху стихли. Знову подивившись навколо себе, тільки тепер вона помітила, що вся рівнина вкрита зеленим покривалом із темно-зеленого листя списоподібної форми й ажурною бахромою на кінцях, а в самому центрі одна єдина квітка з яскраво-пурпуровою короною посередині. Берта витягнула голову до цієї квітки й повільно потягнула носиком повітря, намагаючись вловити її запах.

      "Смішний малюк", - сказала Пассифлора.

      Почувши це, Берта була так вражена, що не знала, що й сказати. У неї тільки вирвалося: "Нічого собі - квітка, що говорить! - і розглядаючи її розгублено й зацікавлено додала, - квітка без запаху?"

      Ледве договоривши, вона відчула одночасно терпкий, запашний і солодкуватий із запахом солі аромат.

      "Я ж чарівна квітка, - була відповідь, - а це означає, що аромат ви можете почути такий, який я створю, згенерувавши відчуття, образ і настрій, що ви в мене викликаєте. Як наприклад, такий?"

      Пассифлора заплющила око, потім глибоко зітхнула, затримала дихання і дуже повільно почала видихати...

      Тієї ж миті Бертьона відчула запах, який їй дуже був знайомий, але водночас вона давно його не зустрічала. Він був у неї в пам'яті запахів, але перебував десь далеко-далеко, можливо, тому що вона ним довго не користувалася. Він обволікав її і Берта пливла в цій солодкій хмарі. Крихітка ніяк не могла згадати, з якими емоціями він пов'язаний.

      Раптом її уява і пам'ять нагадали їй: це був запах будинку, куди її зовсім крихіткою Ма і Па привезли вперше з місця, де були такі ж малюки, як вона. Потім додався квітковий запах - це ж шампунь для цуценят, який був солоденький і не щипав очі! Запахи додавалися і накладалися один на одного, повертаючи Берту в той час, коли вона була зовсім маленьким цуценям.

      Запахи дитинства створювали картинки, які змінювалися і розліталися, поступаючись місцем іншим: ось Ма кладе її собі на коліна і гладить рожевий животик, а ось Па у дворі кидає їй м'ячик і потім вони разом бігають за ним... Навколо все білим біло - це випав перший сніг у її житті.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

      "Ух ти! - вирвалося у Берти, - це найкращі перші запахи в моєму житті. Так, коли Ма і Па поруч, мені завжди добре з будь-яким оточенням, але запахи з минулого реально повернули мою пам'ять у раннє дитинство. Так Ма? Ти це теж бачила? Скажи здорово!?"

      Вона невпевнено подивилася на Бертьоньку, тому що Діана бачила в ті моменти зовсім інше: спочатку здалеку з'явився запах, про який вона одразу подумала, що це однозначно аромат парфумів, але вона не могла пригадати їхню назву і хто ними користувався. Запах ставав більш насичений і яскравий. Не тонкий квітковий аромат, а сильний і терпкий із пряними нотками сандалу, пачулі, кедра і мускусу - запах впевненої в собі, незалежної жінки, яка відбулася в житті.

      "Жозе, - промайнула в голові назва парфумів. - Це ж запах парфуму мами. Він їй дуже подобався".

      Щойно вона згадала їхню назву, пам'ять перенесла її в те далеке дитинство, коли вона ходила до школи і жила удвох із мамою. Діана відчула реальну присутність себе тут, у їхній квартирі, але якось збоку. Обернувшись, побачила комп'ютерний столик і монітор. Перед ним стоїть крісло, на якому сидить мама, а поруч на стільчику себе. Перед ними чіпси різних видів, суха рибка, різні ласощі й вони вдвох дивляться якесь кіно. Біля дверей у передпокій, на своєму ліжечку спить їхня такса Буська. Їм тоді дуже хотілося мати собаку і, побачивши по оголошенню пропозицію цуценя мама поїхала туди і не захотіла розлучатися з таким чудовим цуценям. Віддала за нього останні гроші на той день і забрала з собою. Мамі сказали, що дали цуценяті ім'я Метелик, бо, коли воно бігло, його вуха розмахували на вітрі, наче крила метелика, але вдома його перейменували на Бусинку, а скорочено Буся.

      Вона мала темно-коричневе забарвлення з ледве червоним відливом, могутня грудь і красивий чорний ободок навколо очей - справжня красуня! Буся так багато справді добрих хвилин і років змогла їм дати, доки зростала і була поруч, наповнюючи їхнє життя любов'ю, теплом і радістю. Вона була їхнім другом, компаньйоном і членом сім'ї, вчила їх цінувати прості радощі життя.

      Діана стояла і дивилася на маму і себе за їхньою спиною, знаючи, що її ніхто не бачить.

      Раптом Буся прокинулася, підняла голову, підвелася на одну лапку й усвідомлено подивилася Діані в очі.

​

​

​

​

​

​

​

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      Це було неймовірно, але Буся її бачила! Діана нахилилася і погладила ніс таксениша, а та лизнула її невидиму руку.

      "Що ти там знову чавкаєш?" - почула вона голос мами.

Вигляд у такси був трохи розгублений, ніби вона не могла зрозуміти, звідки взялася ще одна Діана? Але, про всяк випадок вирішила тихенько гавкнути: "Гав!"

      Цей звук одразу повернув Діану в справжню реальність: Берта, Тадибей, Пассифлора...

      Ще відчувався легкий смуток від швидкоплинного спогаду, що нахлинув. Вона подивилася на Бертьону і зрозуміла, що малятко про щось у неї запитала.

      "Булка, - сказала Діана, - мені здається, у кожного своя історія запахів, відображення переживань нашого минулого, які пов'язані з особистими спогадами і досвідом, тому я думаю, що кожному з нас згадалося абсолютно різне", - і вона перевела запитальний погляд на Тадібея.

      Жрець виглядав розслабленим і умиротвореним, було помітно, що згадалося йому щось хороше, що наповнило його серце світлом, зробило його життя кращим і змусило посміхнутися.

      Вона не стала питати жерця про його думки-спогади, але він заговорив сам.          Повільно розтягуючи слова, Тадібей, дивлячись кудись у далечінь, задумливо вимовив: "Так, я добре пам'ятаю часи, коли прозорого свіжого повітря було багато і завжди. При вдиханні воно заряджало чистою енергією, а місцями від її надлишку утворювалися справжні оазиси повітря, що дарували відчуття легкості при вдиханні. Воно було без стороннього запаху і дрібного піску. Прозорість у Водному світі була такою високою, що дивлячись у безкрайню далечінь не видно було, де закінчується Другий рівень. Кожен організм повітря переповнювало повнокровним життям. Все навколо дихало кришталево прозорим повітрям і наповнювалося його силою. Життя кипіло й вирувало. Я добре пам'ятаю ті часи".

      Жрець помовчав трохи, потім здригнувшись, подивився на туманну пелену, яка тепер обмежувала видимість, зітхнув і додав: "Я б від багато чого відмовився, щоб усе повернути. Зараз мій Світ на межі зникнення і я готовий зробити все, що від мене вимагатиметься, щоб врятувати його", - і він подивився на Пассифлору.

      Чарівна квітка була сліпучо білого кольору від припливу позитивної енергії,

після того, як вона нагадала щасливі хвилини-спогади присутнім. Дивитися на неї можна було тільки з прищуром. Пассифлора сяяла, наповнюючи весь простір теплим світлом.

​​​​​​​​​​​​​      "Мені дуже захотілося, - сказала чарівна квітка, - хоча б на якийсь час повернути кожного з вас туди, де він був щасливий, де було добре, світло і безтурботно, а зробити це найлегше за допомогою знайомих для вас запахів".