Ах так, я пропустила важливе: коли він захопив владу, то таким змінам не всі були раді - почалися хвилювання, нарікання і невдоволення нашого народу. І, щоб заспокоїти народ, він зібрав усіх мешканців на майдані та з авансцени - це в нас найвизначніше місце - оголосив, що він не проти, щоб Жезл влади перейшов і в інші руки, але, щоб це було тільки чесним шляхом. І ось тут він схитрував - чесністю там і не пахло. Ще жодного поєдинку він не програв. Відбувається це так: раз на тисячу днів проходить гранд-турнір "Поєдинок розумів". Щоб виграти, треба відповісти на три питання. Вони можуть бути абсолютно різні й на будь-які теми. Майн сам їх вигадує і вони записуються на Вічному папері, а потім старший розпорядник гранд-турніру Діетарх, їх по черзі зачитує. У більшості випадків - це загадки. У змагання з ним, може вступити будь-хто, хто захоче, але, якщо не відповість хоча б на одне питання - це програш! І тоді, Маїн усім оголошує, що, якщо немає того, хто ще розумніший, значить, знову Жезл влади залишається у нього". 
      Смарта знову задумалася, наче щось згадуючи: "Але і це ще не все, - сказала вона, - Майн каже, що зараз правитель він, а отже, у нього є Особливе право - право поставити своєму конкуренту четверте запитання. І ось тут приходить розуміння, що все, як завжди, закінчиться перемогою Майна. Ніхто не знає, про що він запитає або скаже... Суперника ж він вибирає сам, якщо ніхто не захоче. Охочих зазвичай не буває, бо це дорога в один бік. Майн не залишає на волі того, хто програв. Кажуть, що того, хто зазнав поразки, відвозять на Далекий острів, але я думаю, що все набагато гірше... У всякому разі, їх ніхто більше не бачив". 
      Діана слухала, а сама маленькими шматочками годувала Бертюню смаколиками. Смарта принесла їх, сказавши, що це спеціальні пончики для маленьких тварин. Вони дають миттєво приголомшливий ефект: цуценя росте дуже швидко і цей процес можна бачити в той момент, коли воно їсть. Пончик був круглої форми і трохи приплюснутий, начинка пахла полем - квітами і свіжими травами. З одного боку більше, а з іншого менше. Якщо треба, щоб тварина швидко росла - треба відламати більший бік, а хочеш дати просто смачненьку їжу - маленький... Ясна річ, Бертюня випросила весь. Вона їла із задоволенням заплющивши очі. Діана уважно придивилася і справді, як у сповільненій зйомці, лапки малятка росли й витягувалися просто на очах, вкриваючись густою шерсткою, як у дорослого собаки. Шерсть була трохи скуйовджена і настільки білосніжна, що здавалося, світилася блакитним світлом. Таке перетворення відбувалося з половинкою зросту, а смачний бік пампуха Берта взяла в лапки, сперлася на подушку і з захопленням, вминаючи, погойдувала однією лапкою з боку в бік.

​

​

​

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       "Оце життя!" - сказала вона, - я завжди так кажу, коли доїдаю смаколик. Готова якомога частіше згадувати цей вислів!" 
      Діана подумала: "Напевно, не треба стільки їй їсти таких чарівних смаколиків. Нам ще повертатися, а раптом, Берта потім не пролізе коридором? - а вголос сказала, - так, доїдай цей шматочок і вистачить на сьогодні. Пора відпочивати". 
      Смарта зітхнула і розвела руками в сторони: "Ось так і живемо. Хочете, я завтра можу показати вам місто, Головну вежу, де живе Правитель Нижнього рівня і проходить "Поєдинок розумів", а ще познайомлю з друзями?" 
      "Ура!" - підстрибнула Бертена на подушці й, не встоявши на ній, скотилася на підлогу. 
      У цей момент, щось чорне проповзло над будинком. У небі застукало, сильно гримнуло, пролунав звук, схожий на протяжний приглушений стогін. Моторошний стогін на все небо. З'явилося відчуття занепокоєння і тривоги. Повітря здригнулося і пішло хвилями. 
      "Не бійтеся, це Чорне світло по Захисному куполу стукає, але йому ніколи сюди не пробитися. Усе добре! - поспішила заспокоїти Смарта, - пішли відпочивати". 
      "Не бійтеся?! - обурено зморщила носик малятко, - і, це все, що мені можуть сказати на ніч?" 
      Діана нічого не відповіла. Вона втомлено взяла Бертьону на руки, побажала всім добраніч, і вони нарешті пішли сьогодні відпочивати. 
      Настав ранок. Як виявилося, він тут зовсім не схожий на той, до якого звикли Діана з Бертою в себе вдома: рано вранці, відчиняєш двері у двір, на вулицю, а в обличчя відчуваєш подих ранкової свіжості. Повітря чисте і прозоре. Вдихаєш аромати квітів і дерев. По стінах будинку бігають сонячні зайчики, посміхаєшся помітивши їх. Піднімається настрій від легкості свіжого літнього ранку. І душа радіє залитому сонячним світлом подвір'ю, вкритому зеленою травою, на якій з вечора залишилися розкидані іграшки Берти. Під парканом розташувалися маленькі кипариси, схожі на вартових, що охороняли будинок усю ніч. Виходиш на ґанок назустріч сонцю і навколишньому світу і відчуваєш кожною своєю клітинкою, що новий день вже настав. І ти щасливий! Усе таки, зовсім не багато треба, щоб почуватися безтурботно щасливим. Такий ось, ранок у Сонячному світі… 
      А тут, як уже було сказано, у місті Бажань про такий чарівний початок дня й уявити собі не могли. Почуття ранкового захоплення і краса, навколишньої природи, що прокинулася, на Нижньому рівні просто неможливо! Тут усе влаштовано по-іншому: Біле світло - воно дійсно просто біле. На блакитному небі немає ні Сонця, ні якогось іншого світила, немов натиснули на вимикач і різко стало світло - відразу, без світанку. Без світанку! Ніколи не побачать, як нічний вітер розганяє хмари і Сонце розпускає свої промені. Від їхнього дотику дружний пташиний спів заглушає всю околицю і всі розуміють, що новий день почався! А світанок на морі? Це ж взагалі окрема тема - справжній, щирий захват душі! Ну, і зрозуміло: немає світанку, а значить, і немає заходу Сонця. Краса червоно-вогняної блискавки Сонця, що наостанок спалахнуло червоно-вогняною зірницею на обрії, - теж проходить повз жителів Нижнього рівня. Дерева тут завжди тільки зелені. Немає зміни сезонів: листя не опадає і, навіть, не змінюється колір їхнього листя на жовтий, червоний, помаранчевий... 
      Ніякої романтики! Все буденно, нудно й одноманітно. За них трохи сумно... 
      Дівчата і Берта вийшли з дому, сіли в дефенс. Смарта дістала з кишені пристрій, схожий на маленький олівець, - це був ключ для нього і, просто на лобовому склі дефенса, почала писати й малювати якісь знаки та фігури. 
      "Це я відкрила Захисну сферу нашого будинку, - сказала Смарта, - щоб ми в неї виїжджаючи не врізалися".

      Щойно Захисна сфера відключилася, в одну мить навколо з'явилася ясність і чіткість бачення. Тільки тепер Діана змогла роздивитися, як сплановане і побудоване місто Бажань. Як гігантський клубок ниток дороги щільно перетиналися, нагромаджуючись одна на одну, з'єднувалися, а потім знову розходилися. Це була величезна сіра маса з доріг. Не видно було: де вона починалася і де закінчувалася. А між дорогами, наче намистинки-вкраплення, розташовувалися будинки мешканців. Деякі споруди були в прозорих капсулах - це там, хто ще не відключил Захисну сферу. Здавалося, всі будови звалені в купу, упереміш. Але, ні, якщо придивитися, то добре було видно, що все розташовано чітко, правильно, бездоганно і за всіма правилами продуманий кожен поворот і перехрестя. Зіткнутися розумні дефенси не могли в жодному разі: ніхто на дорозі нікому не заважав і, вражаюче, але все це нагадувало якийсь правильно побудований хаос. По-іншому й не скажеш. Усе рухалося, переміщалося, повзло, котилося і знову піднімалося вгору, переливаючись різними кольорами - мурашник машин.

​

​

​

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
      Спочатку вони їхали в одному ряду за всіма дефенсами, а потім пірнули вниз під широченне дорожнє полотно. 
      Після цих дорожніх фокусів, Смарта піднялася на верхню автостраду і сказала: "Так, досить нам тягнутися за всіма. Час скористатися гіротроном на циклотронному резонансі. Дві хвилини і ми будемо за містом”.

      "Чим скористатися?" - перепитала Берта, застигнувши на місці від почутого. 
      "Генеруємим резонатором", - відповіла Смарта.

      Берта примруживши одне око, як вона це любить робити, ледве чутно буркнула: "Ааа, - так би відразу й сказала. Ось тепер одразу стало все ясно і зрозуміло, - і відвернувшись до вікна додала, - краще б я взагалі не питала". 
      "Бертьонько, досить псувати собі настрій, - почула дівчинка від Діани. - Краще подивися, які гарні краєвиди за вікном". 
      Поступово швидкість почала падати і в якийсь момент Діана подумала, що вони зараз зупиняться просто на дорозі, але не долетівши до полотна автомагістралі, дефенс злетів угору і полетів, залишаючи під собою всю дорожню метушню. 
      Спочатку, вони пролетіли над Особливим містом, що складалося із зовсім низьких і маленьких будиночків - місто, де живуть черепахи, а потім, Смарта показала їм озеро Неспокою.